Наш навчальний заклад
Фахівці радять

Педагоги радять

Нетрадиційна техніка малювання як засіб розвитку дитячої образотворчої діяльності

 

      Мистецтво як специфічна художня форма відображення світу, не є засобом гармонізації душевного стану людини, а засобом пізнання внутрішнього світу дитини. На думку провідних психологів, опанування вчителем деяких посильних психотерапевтичних прийомів та форм роботи дозволить цілеспрямовано, свідомо та систематично піклуватися про психічний стан учнів.

  Організація спонтанної художньо - творчої діяльності допоможе вчителю відчинити двері у внутрішній світ дитини, відчути її своєрідність та неповторність, визначити її психічний та емоційний стан, сприятливість соціального оточення, ресурсний потенціал, приховані комплекси, страхи чи проблеми. Образи, що виникають в уяві і фіксуються на папері, здатні допомогти дітям виявити та передати досить безпечним способом всі ті пригнічені почуття, думки, прагнення та бажання, що приховуються ними десь глибоко в душі.Одночасне формування низки компетентностей (загальнокультурна, соціальна...) шляхом використання інтегративної технології.Теоретично обґрунтувати та показати значення використання нетрадиційної техніки на уроках з образотворчого мистецтва з дітьми дошкільного віку для художньо естетичного розвитку та розвитку емоційної чутливості, формування стійкого інтересу до образотворчої діяльності, розвитку практичної умілості та вправності, формування загальнокультурної компетентності:

1. Розкрити значення техніки зображення в процесі створення дитячих малюнків.

2. Розглянути проблеми розвитку дитячої образотворчої творчості в психолого - педагогічній і методичній літературі.

3. Розглянути зміст і методику роботи з використання нетрадиційної техніки зображення з метою розвитку дитячої творчості.

     Нетрадиційна образотворча діяльність відіграє важливу роль у загальному психічному розвитку дитини. Адже самокоштовним є не кінцевий продукт - малюнок, тощо, а розвиток особистості в собі, у своїх здатностях, само ідентифікації у творчій роботі, цілеспрямованість діяльності.

      Застосування нетрадиційних технік допоможе:

- налагодити ефективну комунікативну взаємодію з дітьми під час спільної художньо-творчої діяльності;

- більш глибоко пізнати внутрішній світ кожної дитини, відчути її неповторність, особистісну своєрідність, визначити потреби та інтереси;

 - діагностувати емоційний та психічний стан дитини;

- сприяти успішній соціалізації особистості.

     Необхідні матеріали для організації та проведення заняття:

- олівці, фломастери, крейда, пастель, сангіна, художнє вугілля, фарби, гуаш;

 - пензлі різних розмірів, палітра, баночки з водою, губка (для зафарбовування великих площин);

 - папір різного формату, різних кольорів та відтінків, щільності та текстури, картон, фольга, клей, ножиці, нитки, мотузки;

- серветки, ганчірки та скатертини тощо.

     У роботі над колажами можуть знадобитися старі журнали та репродукції, рекламні проспекти, подарунковий обгортковий папір, фотографії. На деяких заняттях можна використати пластилін, пісок з мініатюрними фігурками, різноманітні природні матеріали для створення об'ємних композицій.

  Враховуючи, що одним із завдань заняття є досягненням певного терапевтичного ефекту, вихователем варто відмовитися від багатьох традиційних прийомів роботи, що використовується на заняттях, наприклад:

- недопустимі команди, накази, вимоги та примуси;

- дитина сама може вибрати для себе ті види та зміст роботи, зображувальні матеріали та власний темп, які їй підходять;

 - дитина  може відмовитися від виконання деяких завдань, вербалізації своїх почуттів та переживань, колективного обговорення тощо (способи включення дітей у роботу багато в чому залежать від педагогічного такту та майстерності вихователя);

- дитина може лише спостерігати за роботою товариша або займатися чим-небудь за бажанням, якщо це не суперечить соціальним та груповим нормам;

- заборонена оцінка суджень, критика та покарання.

      В  роботі дітьми ми використовуєм  різні  нетрадиційні техніки образотворчого мистецтва. Ось деякі з них:

     Монотипія - вид графічної техніки, пов'язаний з процесом друку. Суть монотипії - у нанесенні фарб на гладку поверхню дошки «від руки» - з подальшим друком на верстаті (завжди отримуємо один відбиток).

     Гравюра - в образотворчому мистецтві вид графіки, в якому зображення є друкованим відбитком з малюнка, виконаного на спеціально підготовленій дошці.

     Малювання пальчиками та долоньками. Спосіб одержання зображення: дитина опускає в гуаш долоньку або пальчик, або офарблює її за допомогою пензлика і робить відбиток на папері. Після роботи руки витираються серветкою, потім гуаш легко змивається. 

     Печатка. Спосіб одержання зображення: дитина притискає печатку до штемпельної подушки з фарбою й наносить відбиток на папір. Для одержання інших кольорів міняються й мисочка й печатка.

     Свічка + акварель. Спосіб одержання зображення: дитина малює свічею на папері. Потім зафарбовує аркуш аквареллю в один або кілька кольорів. Малюнок свічею залишається білим.

     Гратаж. Спосіб одержання зображення: дитина розмальовує аркуш паперу фарбами або олівцями різного кольору, натирає свічею аркуш так, щоб він весь був покритий шаром воску. Потім на нього наноситься туш з рідким милом. Після висихання паличкою вишкрябується малюнок.

      Воскові крейди +акварель. Спосіб одержання зображення: дитина малює восковими крейдами на білому папері. Потім зафарбовує аркуш аквареллю в один або кілька кольорів. Малюнок крейдою залишається не зафарбованим.

     Набризки. Спосіб одержання зображення: дитина набирає фарбу на кисть і вдаряє нею об картон, що тримає над папером. Фарба розприскується на папір. Кисть можна замінити зубною щіткою.

      Кляксографія звичайна. Спосіб одержання зображення: дитина зачерпує гуаш пластиковою ложкою на папір. У результаті виходять плями в довільному порядку. Потім аркуш накривається іншим аркушем і притискається. Далі верхній аркуш знімається, зображення розглядається:визначається на що воно схоже. Відсутні деталі домальовуються.

      Кляксографія з трубочкою. Спосіб одержання зображення: дитина зачерпує пластиковою ложкою фарбу, виливаючи її на аркуш, роблячи невеличку плямку (крапельку). Потім на цю пляму дує із трубочки так, щоб її кінець не торкався ні плями, ні паперу. При необхідності процедура повторюється. Відсутні деталі домальовуються.

      Кляксографія з ниточкою. Спосіб одержання зображення: дитина опускає нитку у фарбу, віджимає її. Потім на аркуш паперу викладає з нитки зображення, залишаючи один її кінець вільним. Після цього зверху накладає інший аркуш, притискає, притримуючи кінчик. Відсутні деталі домальовуються.

      Мозаїка - зображення, зроблене на підготовленій основі зі шматків кольорового паперу.

      Малювання з сіллю. Спосіб одержання зображення: нанести малюнок на папір так, щоб об'єкти відділялися один від одного проміжком. Розфарбувати аквареллю. Доки фарба не висохне, посипати малюнок сіллю. Сіль надасть роботі зернистості.

      Імпасто - техніка. Спосіб одержання зображення: змішати у рівних пропорціях клей, гуашеву фарбу і пісок. Цю пасту нанести на малюнок. Стекою провести по готовій роботі роблячи її фактурною.

     Хочемо запропонувати декілька вправ які можуть стати в пригоді вихователям при роботі здітьми.

      Вправа «Оживлялки»

Мета: розвиток виразити свої емоції невербально.

Обладнання: малюнки дітей. 

Інструкція. Діти малюють малюнки на різні теми або якусь обрану тему. Потім вони знайомляться із малюнками один одного. За бажанням, одна дитина пробує зобразити будь-який малюнок за допомогою міміки та жестів. Інші діти повинні вгадати, яку картину вона показує.

Коментар. Цікаво, коли варіантів буде декілька. Тоді дітям можна наочно пояснити, що одне і те ж явище або предмет у різних людей можуть викликати різні почуття, але кожна людина має право на свою думку.

    

 Вправа «Спонтанне малювання»

Мета: розвиток фантазії, коригування негативних переживань, зняття емоційного напруження.

Обладнання: аркуші паперу різної форми (круг, квадрат, трикутник, прямокутник), ножиці, фарби, олівці, різні матеріали для аплікації.

Інструкція. Протягом 10 хвилин дитина може малювати все, що їй заманеться, прикрашати малюнок аплікацією...

Коментар. Спонтанне малювання допоможе вийти із депресії, знімає психологічне напруження, актуалізує почуття міри. Метою вчителя є дати дитині повну свободу, дозволити діяти так, як їй захочеться.

     Вправа «Чарівні ляпки»

Мета: розвиток творчої уяви, мислення, мови.

Обладнання: зображення ляпок (клякс).

Інструкція. Дитині пропонується декілька зображень ляпок. Вона повинна уважно роздивитися їх і сказати, на що вони схожі, стараючись назвати якнайбільше версій. Потім дитина сама повинна назвати найцікавішу, на її погляд, версію і пояснити, чому вона так думає.

Коментар. Потрібно слідкувати, щоби версії були правдоподібними і дійсно мали схожість із названими предметами. Коли всі виговоряться, потрібно попросити дітей вибрати найбільш оригінальну ідею і пояснити, чому вони так вважають. Виграє та дитина, яка назвала більше за всіх версій або запропонувала найцікавішу. При відповіді спостерігайте, які образи виникають у дітей: цілісні, чи такі, що базуються на одній деталі, рухливі, чи ні, чи важлива для дітей форма і колір. Якщо діти оцінюють всі якості, це добре, якщо ні - підкажіть їм, покажіть приклад ( у цій кляксі можна побачити і ще щось).

Начало формы

Конец формы

POSTED BY ADMIN

 Самостійна діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі

 

 Програма  «Дитина» передбачає зміни підходів до організації життєдіяльності дітей, що  забезпечуються шляхом насичення цікавим змістом буття дітей спільно з дорослим у спеціально створеному розвивальному просторі.Під змістовним буттям розуміється повноцінне проживання дитиною кожного дня, при якому максимальною мірою задовольняються фізіологічні, пізнавальні, духовні, естетичні, комунікативні та інші потреби, запити, інтереси з урахуванням бажань, можливостей, здібностей і нахилів малюка.  Освітній процес має домірно включати у себе різні види дитячої діяльності, адекватні віку вихованців, в першу чергу, ті, в межах яких відбуваються важливі вікові новоутворення, і сприятливі для подальшого розвитку кожної маленької особистості в усіх сферах життєдіяльності. Від педагогів  вимагається вільне володіння широким арсеналом організаційних форм, засобів, методів і прийомів освітнього впливу на вихованців.Дитяча життєдіяльність передбачає педагогічно виважене поєднання  організованого та самостійного, вільного типів діяльності дошкільників.

Організована ігрова діяльність дошкільників посідає особливе місце у системі організованих освітніх впливів, оскільки власне ігрова діяльність є провідною  упродовж усього дошкільного віку. В межах саме ігрової діяльності відбуваються найважливіші зміни у дитячій психіці: виникають  визначальні для успішного розвитку новоутворення, максимально виявляються психічні властивості й процеси, розвиваються ключові риси характеру,  започатковуються базові особистісні якості,   відбувається становлення образу «Я».  Ігрова діяльність дошкільників є основою виникнення інших специфічних видів дитячої діяльності, які пізніше відокремлюються від гри і набувають самостійного виявлення, значення, наприклад,  праця, учіння, художня творчість.Організована ігрова діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі передує розгортанню самостійних ігор. Вона, як й інші види організованої діяльності,  частіше ініціюється та скеровується педагогом, проте може виникати із самостійної гри, якщо потребує втручання і прямого керівництва та участі самого вихователя через брак у досвіді дітей навичок самоорганізації, планування ігрових дій, знань правил гри, способів урегулювання конфліктів або подальшого розгортання сюжету тощо. Завдяки скеровуючій ролі педагога, поданим зразкам ігрових дій та налагодження партнерських відносин з усіма учасниками гри, поступово формується той ігровий досвід і арсенал засобів його застосування, які згодом  дозволять дітям грати автономно, покеровуючись власними бажаннями, ініціативами, внутрішніми спонуканнями, симпатіями, творчими задумами, прийомами соціальної взаємодії з однолітками та ін.Організуючи певну гру, відповідно до спланованої мети і порядку її проведення вихователь піклується про створення та оснащення ігрового простору, з урахуванням віку дітей, їхніх інтересів, ігрових уподобань добирає прийоми залучення і збору на гру, зацікавлення нею, пояснення ходу, правил гри та дій учасників, розподілу ролей та ігрової атрибутики, спрямування і корекції ігрових дій вихованців та їхніх стосунків у процесі гри, підведення її підсумків та оцінювання індивідуальних досягнень в ігрових результатах, позитивних чи негативних проявів у поведінці, взаєминах дітей.Організоване проведення будь-якої гри вимагає ретельної попередньої, підготовчої освітньої роботи з метою створення необхідного і достатнього запасу уявлень про світ природи, культури, людей і  власного «я», навичок компетентної поведінки в ньому. За цієї умови діти швидше зрозуміють сутність ігрового змісту та інструкцій педагога, оскільки матимуть внутрішню готовність до виявлення своєї компетентності шляхом гри. Тому у календарних планах освітньої роботи з дітьми різного віку має  простежуватися чітка система підготовки до ігрової діяльності як організованої, так і самостійної: спостереження, екскурсії, розглядання творів образотворчого мистецтва, читання художньої літератури, перегляд діа-, мульт-, кінофільмів, прослуховування аудіо записів, бесіди і розповіді вихователя у повсякденному житті, заняття  різного змістового спрямування, систематична участь дітей в різних організованих вихователем формах роботи і видах діяльності.В освітньому процесі дошкільного навчального закладу організована ігрова діяльність дітей охоплює різні види ігор.Найбільш придатні й зручні для організованого проведення ігри з правилами (дидактичні, рухливі), адже наявність у них чітких правил регламентує дії дітей і цим визначає керівну функцію педагога. Дидактичні й рухливі ігри мають конкретну мету, що дозволяє інтегрувати ці види ігор у різні форми організованої навчально-пізнавальної, рухової, мовленнєвої, навіть художньої діяльності . Наприклад: вони широко застосовуються у процесі занять  чи індивідуальної роботи з фізичного, пізнавального, мовленнєвого, художньо-естетичного розвитку, фізкультурних, музичних, літературних свят і розваг, походів та екскурсій, спостережень. Водночас, ними слід насичувати вільний час в періоди прогулянок, ранкових прийомів, вечірні години як окремими формами організованої діяльності дітей чи то в груповому приміщенні, чи то на свіжому повітрі. Організовані дидактичні та рухливі ігри необхідно узгоджувати з певним етапом навчання дітей: так, рухливі ігри застосовуються на етапі закріплення та автоматизації рухової навички, дидактичні ігри - на етапах поглибленого вивчення матеріалу, закріплення, узагальнення, систематизації знань. У планах роботи вихователя періодично слід передбачати повторне проведення цих видів ігор, внесення варіативних змін та ускладнень до них стосовно правил, ігрових дій чи рухів, очікуваних результатів, використання посібників та обладнання, кількості учасників та ін.Творчі ігри (сюжетно-рольові, театралізовані режисерські та драматизації, конструкторсько-будівельні) за визначенням є різновидом вільної, самостійної діяльності дітей, яка здійснюється з дитячої ініціативи і є проявом самостійності, креативності дошкільників. Тут важливо враховувати: творча гра  проходить свій шлях становлення від елементарних маніпуляцій з предметами до  предметно-ігрових   дій  і   далі  -  до   творчої   гри,  в якій  діти самостійно створюють задум, розгортають сюжет, розподіляють і виконують взяті на себе ролі, регулюють ігрові і реальні міжособистісні стосунки, оцінюють досягнуті результати. Задача педагога - сприяти своєчасному просуванню творчої гри на цьому шляху.Без організованих прямих і непрямих педагогічних впливів і домірної участі самого дорослого у творчій грі дітей перехід від одного етапу розвитку творчої гри до іншого, вищого, затримується або не відбувається. Особливі труднощі виникають у розвитку змісту творчої гри: якщо педагог не організує проведення творчої гри з дітьми, а пускає таку гру на самоплин, покладаючись тільки на самодіяльність вихованців, то зміст такої гри і рівень  дій дітей у ній не прогресують. Наприклад: навіть у старшому дошкільному віці у сюжетно-рольових іграх діти можуть просто виконувати певні дії з іграшками на відтворення окремих дій людей згідно взятої ролі, як 3-річні малюки, і не вміти відтворити стосунки між дорослими та дітьми, а тим більше - правила суспільної поведінки та суспільні стосунки між людьми. Такі примітивні ігрові прояви не сприяють досягненню розвивального, виховного, навчального ефекту творчої гри. До неповноцінного розвитку творчої гри може призвести і неправильне, некероване наповнення предметно-ігрового середовища іграшками, атрибутами. Варто враховувати: у групах для дітей раннього і молодшого дошкільного віку має бути широкий асортимент  іграшок і в кількох екземплярах, іграшки для цих дітей - відправна точка творчої гри; для старших дошкільників уже не іграшка зумовлює зміст гри, а, навпаки, творчий задум і зміст гри визначає підбір іграшок. У групах дітей старшого дошкільного віку велика кількість однопланових іграшок недоцільна, адже їх надлишок здатен притупляти ігровий інтерес, обмежує дитячу уяву, винахідливість при використанні предметів-замінників для творчої гри.Ступінь самостійності дітей у творчих іграх залежить від вікових можливостей, обсягу знань дітей про навколишній світ, особистого досвіду комунікації дитини,  індивідуальних особливостей характеру, темпів загального розвитку та інших чинників. Ця самостійність формується  поступово, а отже самостійна творча гра не виникає одразу, їй треба навчати:  обирати тему, формувати предметно-ігрове середовище, розвивати сюжет чи план гри, розподіляти ролі чи обов'язки, реалізовувати ігрові образи, знаходити шляхи виходу із конфліктних чи спірних ситуацій тощо.    Тому в освітньому процесі дошкільного закладу виділяється час для організованих творчих ігор у спільному бутті дітей і вихователя, а у календарних планах відбиваються форми і прийоми підготовки дітей до творчих ігор, безпосереднього впливу на їхній зміст і рівень, ступінь і мета особистої участі  педагога в ігровому процесі.

Отже, в організованій ігровій діяльності необхідно забезпечити кожній дитині  активну позицію, стимулювати розвиток її творчих здібностей, формувати стійкий інтерес до пізнання навколишнього світу і себе в ньому, оволодіння різними видами діяльності.

Як знайти гармонію душі?

Зіштовхуючись із проблемами дитини, батьки часто почуваються безпорадними. Знаючи, як варто було б учинити у тій чи іншій ситуації, вони не можуть передати малюкові свою впевненість і знання. Тим паче, що намагаючись поговорити «відверто», вони ризикують зіштовхнутися із захисною реакцією і небажанням дитини впустити їх у свій внутрішній світ.Водночас ніхто не може допомогти малюкові так, як найближчі люди, які знають і люблять його. Один зі способів, що полегшує контакт із дитиною, - казка, в якій герой відчуває ті самі труднощі, що й ваш малюк. Вигадати таку розповідь дуже просто. Основне - гарний кінець. Для малюка ця розповідь буде двозначною: по-перше, він побачить, що його проблема зовсім не виняткова, вона часто виникає і у решти дітей, і вони з нею чудово можуть упоратися. По-друге, ви у ненав'язливій формі пропонуєте дитині вдалий спосіб розв'язання ситуації. Крім того, розповідь про будь-кого, схожого на вашого малюка, допоможе вам більше довідатися про його переживання. Реальний спосіб допомогти - гра. Наприклад, ваше чадо абсолютно не вміє поводитися в гостях, а від постійної моралі - жодного результату. Тоді вам слід розіграти з ним дві ситуації. Перша ситуація: « неслухняна дитина завітала у гості»: малюк має зобразити вкрай неслухняну дитину, яка всім заважає, все бере без дозволу, вередує за столом. Діти, як правило, грають у таку гру із захопленням. Друга ситуація: «слухняна дитина», у ній малюк зображує на рідкість виховану істоту. Важливо, щоб дитина відчула різницю між «правильною» і «неправильною» поведінкою. Чудовий метод контакту - малюнок. Папір, олівці та фарби допомагають зобразити ретельно приховувані почуття: страх, злість, образу. Якщо малюкові просто сумно й самотньо, сядьте поруч і намалюйте разом із ним улюблену іграшку або щось інше. Фантазуйте разом із вашою дитиною.

 

Як відповідати на дитячі запитання

Шановні батьки! Сподіваємось, що наші поради стануть у нагоді під час спілкування з Вашими дітками!

1.     Ставтеся до запитань дитини з повагою, не відсторонюйтесь від них. Уважно слухайте дитяче запитання, намагайтеся зрозуміти, що зацікавило дитину в тому чи іншому предметі, явищі, про яке вона запитує.

2.     Давайте стислі, доступні для дитини-дошкільника відповіді, не вживайте складних для розуміння слів, мовленнєвих зворотів.

3.     Відповідь повинна не лише збагатити дитину новими знаннями, а сприяти подальшим роздумам, спостереженням.

4.     Заохочуйте самостійну розумову діяльність дитини, відповідаючи на її запитання зустрічним: «А ти як уважаєш?»

5.     Відповідаючи на запитання дитини, намагайтеся залучити її до спостереження за навколишньою дійсністю, читання, розгляду ілюстративного матеріалу

6.     Даючи відповідь на запитання дитини, впливайте на її почуття, виховуйте гуманізм, чутливість, тактовність до оточуючих.

7.     Якщо відповідь на запитання дитини передбачає повідомлення знань, що недоступні для її розуміння, не бійтеся зауважити:

«Дещо ти зараз не можеш осягнути, але коли підростеш, більше дізнаєшся і сам зможеш дати відповідь на це запитання».

 

                                                                                                                       

 

Розвиваємо руку - розвиваємо мозок

                                                                                                                         Руки вчать голову, потім, порозумнівши,

голова вчить руки, а вмілі руки

знову сприяють розвиткові мозку.

Рука настільки пов'язана з нашим мисленням, з переживаннями, з працею, що стала допоміжною частиною нашої мови. Все те, що є в людині невловимого, невимовного, що не знаходить слів, шукає вираження через руку.

       Жест, як слово, може піднести людину, заспокоїти, образити, приголубити, вселити віру, підтвердити слова, зробити їх вагомішими. Психологи називають жести невербальними, тобто несловесними компонентами комунікації.

Спостережливі дорослі, які мають досвід спілкування з дітьми, помічають, що дитина до чотирьох років більше зображує, показує, ніж розповідає, пояснює. У цьому віці артикуляційні органи ще "не встигають" за думками, почуттями, бажаннями, а руки, тіло вже засвоїли способи передачі інформації. До того ж кмітливі діти, які добре говорять, користуються руками при поясненні зовсім не рідше ніж небагатослівні діти.

Саме за культурою поведінки, за жестами дитини нам вдається побачити в якій сім'ї вона виховувалася, наскільки дорослі прищеплювали їй правила і норми людського співжиття. Досить важливо формувати у дитини вміння спілкуватися не лише словесно, а й за допомогою міміки і жестів.

Василь Сухомлинський писав, що витоки здібностей і обдарувань дітей знаходяться на кінчиках їхніх пальців. Від них, образно кажучи, йдуть якнайтонші струмочки, що живлять творчу думку. Що більше впевненості та винахідливості в рухах дитячої руки, то тонша взаємодія руки зі знаряддям праці, то складніші рухи, необхідні для цієї взаємодії, то яскравіша творча стихія дитячого розуму. Що більше майстерності у дитячій руці, то дитина розумніша.

Одним із показників і умов нормального фізичного та нервово-психічного розвитку дитини є розвиток її руки, кисті, ручних умінь або, як прийнято називати, дрібної пальчикової моторики.

Психологи зазначають, що розумові здібності дитини починають формуватися дуже рано і не самі по собі, а в міру розширення її діяльності, в тому числі загальної рухової та дрібної моторики рук.

На сучасному етапі розвитку знань про раннє дитинство підтвердилася ідея самоцінності перших років життя дитини як фундаменту формування її особистості. В цей період закладаються основи таких якостей, як компетентність, самостійність, творчість тощо.

Визначальними у розвитку особистості дитини є соціальні умови її життя, тобто спілкування, навчальний вплив, організація життя в цілому, вплив навколишнього середовища тощо. При цьому саме педагогічний вплив багато в чому визначає рівень розвитку дитини.

Життя висуває щоразу складніші вимоги не лише до дорослих, а й до дітей. Невпинно зростає обсяг інформації, яку діти повинні засвоїти не механічно, а осмислено.

Оскільки процес навчання має у своїй основі фізіологічну діяльність мозку, то, безперечно, успіх педагогічної роботи залежатиме більшою мірою від того, в якому об'ємі і наскільки правильно в ній використовуються фізіологічні можливості мозку. Нині особливо гостро стоїть питання про ті умови, за яких ці можливості були б реалізовані, можливо, повніше і при цьому без перенавантаження, перевтоми мозку. Щодо цього, то найефективнішим є використання впливу рухової активності та позитивних емоцій, які тонізують мозок.

Достовірно відомо: що більше дрібні рухи підвладні руці, то ліпше прогресує розвиток розумової діяльності.

Рухи пальців і кисті рук дитини мають особливу розвивальну дію. Регулярні вправи з пальцями поліпшують пам'ять, розумові здібності дитини, усувають її емоційне напруження, поліпшують діяльність серцево-судинної і травної систем, розвивають координацію рухів, силу та спритність рук, підтримують життєвий тонус.

Спеціалістами доведено: щоденний масаж кисті, пальчикові вправи і заняття з оволодіння мовою пришвидшують її розвиток на три-чотирм тижні вже в першому півріччі другого року життя. Розвиток дрібних рухів пальців рук передує появі артикуляції складів. Отже, рухова активність кисті збільшує запас слів, сприяє їх осмисленому використанню.

Ефективний розвиток дрібної моторики рук саме в період дошкільного дитинства важливий тому, що в школі, у зв'язку з переважанням математичного матеріалу, дитина дуже рано стикається з написанням цифр і змушена працювати в зошиті у дрібну клітинку.

Учителі-практики знають, що дитина загалом може непогано розуміти матеріал, але через труднощі у написанні цифр та інших математичних записів часто отримує незадовільні оцінки, що, в свою чергу, погано впливає на бажання дитини вивчати цей предмет. Якщо ж поганий розвиток моторики супроводжується недоліками розвитку уваги і пам'яті, то це часто призводить до загального відставання з предмета. Причому відставання обумовлене проблемами, які фактично не стосуються власне математики як навчального предмета. Таким чином, багато проблем, пов'язаних з вивченням математики у школі, були б зняті при якісному і методично грамотно організованому дошкільному періоді навчання дошкільника.

Логіка та мислення дітей дошкільного віку

Робота з розвитку дрібної моторики має починатися задовго до того, як дитина піде у перший клас. Таким чином вирішуватимуться два завдання: по-перше, загальний інтелектуальний розвиток, по-друге, готовність до оволодіння навичками письма, що в майбутньому допоможе уникнути багатьох проблем шкільного навчання.

Багато батьків вважають, що головне при підготовці до школи - це познайомити дитину з цифрами і навчити її писати, рахувати, складати і віднімати (на ділі це звичайно виливається в спробу вивчити напам'ять результати додавання і віднімання в межах 10). Однак при навчанні математики за підручниками сучасних розвиваючих систем ці вміння дуже недовго виручають дитини на уроках математики. Запас завчених знань кінчається дуже швидко (через місяць-два), і несформованість власного уміння продуктивно мислити (тобто самостійно виконувати зазначені вище розумові дії на математичному змісті) дуже швидко призводить до появи "проблем з математикою ».

Однак не слід думати, що розвинуте логічне мислення - це природний дар, з наявністю або відсутністю якого слід змиритися. Існує велика кількість досліджень, які підтверджують, що розвитком логічного мислення можна і треба займатися (навіть у тих випадках, коли природні задатки дитини досить скромні). З чого складається логічне мислення.

Мислення - це пошук і відкриття чогось нового.

Логіка - це мистецтво мислення, тобто Ваша дитина коли піде до школи повинна вміти робити логічні висновки та міркувати.

В ранньому, дошкільному віці (до 3-х років) мислення дитини носить наочно-дієвий характер, коли дитина щось вивчає їй треба це пощупати і навіть спробувати за смаком,а у більш дорослій дитині (після 3-х років) формується словесно-логічне мислення, їй вже необов'язково торкатись об'єктів, що привабили її увагу, необхідно вчити сприймати і уявляти їх у вигляді образу.

Основні напрямки для розвитку логіки та мислення дітей дошкільного віку - це розвиток вмінь аналізувати, співставляти, виявляти закономірності та вирішування задач на логіку. Чіткої послідовності що за чим вивчати немає, тому ви можете самі вирішувати з яких вправ починати, або починайте з простих вправ, які подобаються вашій дитині.

Найголовніше при розвитку логіки - є спілкування з дитиною.

Чим більше ви розмовляєте зі своєю дитиною, тим скоріше у неї сформується схильність до аналітичного мислення і тим простіше вам буде дізнаватися як ваш малюк пізнає навколишній світ.

Дитині потрібно допомогти розвинути здатності міркувати, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки і розуміти існуючі взаємозалежності. Розповідь по картинці, переказ казки прочитаної дорослим, розуміння головної думки тексту - усім цим ви можете займатися разом з дитиною, отримуючи задоволення від спільної діяльності.

Розвивати логічне мислення краще за все в ігровій формі.

Ми не вчимося - ми граємо!

Логіка, це прийоми розумових дій - порівняння, узагальнення, аналіз, синтез, класифікація, серіація, аналогія, систематизація, абстрагування - в літературі також називають логічними прийомами мислення. При організації спеціальної розвиваючої роботи над формуванням і розвитком логічних прийомів мислення спостерігається значне підвищення результативності цього процесу незалежно від вихідного рівня розвитку дитини.

Для вироблення певних математичних умінь і навичок необхідно розвивати логічне мислення дошкільнят. У школі їм знадобляться уміння порівнювати, аналізувати, конкретизувати, узагальнювати. Тому необхідно навчити дитину вирішувати проблемні ситуації, робити певні висновки, приходити до логічного розв'язку. Рішення логічних завдань розвиває здатність виділяти істотне, самостійно підходити до узагальнень.

Логіка ігор математичного змісту виховують у дітей пізнавальний інтерес, здатність до творчого пошуку, бажання й уміння вчитися. Незвичайна ігрова ситуація з елементами проблемності, характерними для кожного цікавої завдання, завжди викликає інтерес у дітей.

Цікаві завдання сприяють розвитку в дитини вміння швидко сприймати пізнавальні завдання і знаходити для них вірні рішення. Діти починають розуміти, що для правильного вирішення логічної задачі необхідно зосередитися, вони починають усвідомлювати, що така цікава задачка містить в собі якийсь "підступ" і для її вирішення необхідно зрозуміти, в чому тут хитрість.

 

Виховання в сімї

Прихід до школи є переломним моментом у житті дитини. Адже від-­ бувається перехід до нового способу життя і умов діяльності, нового по­ложення в суспільстві, нових взаємин як з дорослими, так і з однолітками. Треба врахувати, що відмінна риса положення школяра полягає в тому, що навчання є відтепер для нього обов'язковою діяльністю. І дитина повинна знати, що за неї вона несе відповідальність перед учителем, школою, сім'єю. Відомо, що якість навчальної роботи школяра оціню­ється вчителем, і ця оцінка впливає на ставлення до нього оточуючих:батьків,однокласників.
Безумовно, всі діти зазнають труднощів при адаптації до нових умов навчання і виховання. Треба врахувати, що навчання в школі може викликати деякий дискомфорт для психічного здоров'я школяра. Це пов'язано, по-перше, з певними стресовими станами, яким підда­ється школяр (залежно від індивідуальних особливостей це можуть бути: постійні критичні зауваження на адресу дитини, що викликають страх приниження; обмеження в часі, що приводить до страху не встигнути ви­конати завдання у відведений час тощо). По-друге, з великою кількістю інформації, що пропонують переробити школяреві (часто не з огляду на його вікові та індивідуальні особливості). По-третє, нераціональна організація виконання домашнього завдання вдома (дитина не встигає відпочити, відновити сили, внаслідок чого виникає постійний стан втоми і загальмованості). Таким чином, діти напружені як психологічно (неви­значеність, тривога, відчуття дискомфорту та ін.), так і фізично (новий режим дня, підвищені навантаження та ін.). Це часто приводить до пев­них наслідків, що у першу чергу позначається на процесі навчання. Тому в цей період від батьків потрібна певна як моральна, так і психологічна підтримка в процесі адаптації.
Батькам майбутнього першокласника необхідно врахувати, що саме психологічна готовність до навчання забезпечує адаптацію дитини до школи. Слід зазначити, що позитивно впливає на адаптацію:
- своєчасність переходу від гри до навчання;
- відвідування дошкільної установи, а, отже, наявні навички спілку­вання         з         однолітками;
-правильне       виховання  в        сім'ї;
- усвідомлення дитиною свого положення школяра, а також підготовка до школи з боку батьків, що полягає у посиленні особистісного зна­чення навчання     в         школі;
- у постановці певних пізнавальних завдань перед дитиною;
- у підготовці до можливих проблем, що виникають у процесі навчан­ня, при цьому підкреслюється, що наполегливість і працьовитість допоможуть       у       подоланні         цих   труднощів.
Перші місяці навчання дитини викликають багато запитань у батьків. Одне із найпоширеніших з них: як же допомогти дитині в навчанні? Як привчати до самостійності при виконанні домашнього завдання? Психологи вважають, що батьки, у першу чергу, повинні запам'ятати на­ступні
правила:
1. Визначити час спільної взаємодії дитини з дорослими (наприклад, 1 - 1,5 години з дитиною активно співпрацює дорослий, а потім дити­на працює якийсь час самостійно). При цьому треба врахувати, що, по-перше, поступовий час активного співробітництва скорочується. а час самостійної роботи збільшується, а, по-друге, тривалий час ви­конання уроків виснажує сили дитини і у неї втрачається позитивна мотивація.
2. Необхідно батькам знати темп роботи своєї дитини, щоб вона могла працювати в оптимальному для неї темпі. Завдання батьків - підтри­мувати цей темп (наприклад, повільне для дитини виконання завдання «розхолоджує» дитину, а швидке - створює нервозну обстановку, і служить
        причиною  швидкого   стомлення).
3. Часто школярам потрібна не стільки допомога з якому-небудь пред­мета, скільки допомога в поточній навчальній ситуації. Батькам треба «розглянути», у чому полягає їхня допомога. 4. При допущенні помилки дитиною дорослий повинен зробити так, щоб дитина сама знайшла цю помилку, а не вказувати на неї. Для того, щоб допомогти дитині знайти свою помилку, дорослий пови­нен спростити завдання, вирішивши яке дитина змогла б самостійно виявити і виправити свою помилку.
У той же час батьки повинні враховувати свої особливості, які можуть «нашкодити»дитині
     при   адаптації    до     школи:
- У швидкої і рухливої матері буде викликати роздратування повільна дитина: «Швидше!». Дитина поспішає, квапиться і знову помиляється. У цьому випадку матері слід запастися терпінням і підлаштуватися під темп       роботи       дитини.
- Якщо у сім'ї по відношенні до когось із членів сім'ї використову­ється агресивно-диктаторський стиль відносин, то він проектується на дитину. Це приводить до страху в дитини бути покараною і об­раженою.
- Якщо батьки перебувають в розлученні, то матері необхідно утри­матися від коментарів на зразок: «Ти такий неповороткий, як і твій батько». Таке відношення може викликати почуття неповноцінності в дитині.
- У завжди незадоволених всім батьків росте тривожна дитина, яка у всьому невдоволенні батьків бачить свою провину. Б. С. Волков виробив загальну стратегію поводження батьків з метою до­помоги дітям для їх більш успішного навчання. Для цього батьки повинні:
- встановив стосунки з дітьми, що характеризуються теплотою, тур­ботою       та         любов'ю;
- вивчити реальні можливості своєї дитини і вселяти в них віру в успіш­ність    своїх         дій;
- спонукати дітей до виконання не тільки шкільних, але й додаткових завдань;
- контроль за дітьми повинен бути авторитетним (як прояв батьків­ської уваги);
- підтримувати і стимулювати інтерес дітей до пізнання, обговорювати разом з ними прочитані книги, обговорювати різні інтелектуальні та пізнавальні проблеми;
- уміти вислухувати дітей, подавати приклад доброзичливого спілку­вання.
Психологічна напруженість проходить через півтора-два місяці. Якщо дорослий, який перебуває поруч, спокійно і планомірно здійснює ре­жимні моменти, надає правильну, у тому числі й психологічну, допомогу дитині, то її напруженість падає. А зняття психічної напруги стабілізує й фізичний стан дитини. Вона уникає перевантажень, стомлення, зни­ження працездатності. Крім того, прагнення до позитивних взаємин з дорослими організовує поводження дитини: вона зважає на їхні думки та оцінки, намагається виконувати правила поведінки.
Запропонований нижче тест дозволить визначити, наскільки ви готові надати своїй дитині дієву допомогу в період початкового навчання.